Очень часто на страницах форума задаются вопросы относительно правомерности проникновения в жилье (вынос\опись имущества и т.д.) без соответствующего основания (решение суда) бывшего собственника при наличии правоустанавливающих документов на объект недвижимости приобретенного на торгах. Это решение дает понять, что не все так однозначно а точнее что все эти действия НЕ ЗАКОННЫ.

Будь-яке проникнення до житла повинного мати правову підставу у законодавстві та здійснювалось «згідно із законом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ВП ВС, справа № 2-23/2008, 12.03.19)

Фабула судового акта:
Як відомо, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справ судом у розумінні п. 2 ч. 3 ст. 423 ЦПК України.

В таких випадках судові рішення, постановлені національними судами, за певних умоа підлягають перегляду за виключними обставинами у зв'язку з установленням міжнародною установою порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи.

Справа, що пропонується увазі читачів, і розглядалась Великою Палатою Верховного Суду у зв’язку з поданням двома особами заяви про перегляд Верховним Судом у зв'язку з виключними обставинами.

Для розуміння рішення, винесеного ВП ВС на користь заявників, варто з’ясувати суть рішення "Саган проти України" (Заява № 60010/08, 23.10.18). Отже, у 1979 році ліцей, в якому працювали заявниця та її чоловік, надав їм у розпорядження однокімнатну квартиру (перша квартира). Пізніше міська рада надала сім’ї заявниці іншу квартиру (друга квартира). Оскільки друга квартира була надто малою, заявниця з чоловіком залишилась проживати у першій квартирі, а двоє їхніх дітей переїхали проживати до другої квартири. Згодом заявниця з чоловіком звільнились з ліцею та виїхали за кордон. Раз на рік вони поверталися в Україну та зупинялися у першій квартирі.

У 2007 році першу квартиру було надано в користування іншому працівнику ліцею та вирішено провести інвентаризацію речей, які у ній знаходилися. За відсутності заявниці та її чоловіка, зламавши замки дверей, 22 лютого 2007 року комісія проникла до першої квартири. Речі, які знаходились у квартирі, було перевезено до приміщення ліцею та поміщено під ключ.

Повернувшись в Україну, заявниця з чоловіком подали заяву до міліції про знищення новим мешканцем першої квартири їхнього майна, яке там залишалось. Міліція здійснила перевірку, проте відмовила в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. У подальшому справу неодноразово повертали на додаткове розслідування, проте кримінальну справу так і не було порушено. Заявниця також ініціювала цивільне провадження проти ліцею та мешканців першої квартири. У задоволенні позовних вимог їй було відмовлено.

До Європейського суду з прав людини заявниця скаржилась за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на виселення її сім’ї, незаконне проникнення до першої квартири та знищення її майна, а також за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення її права на справедливий судовий розгляд в рамках ініційованого цивільного провадження.

Розглядаючи питання, чи може перша квартира вважатися «житлом» заявниці Європейський суд нагадав, що поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції не обмежується законно займаним або створеним житлом та не залежить від класифікації за національним законодавством і зауважив, що повністю мебльоване та обладнане додаткове місце проживання може розглядатись як житло у розумінні статті 8 Конвенції.

Розглянувши скаргу заявниці на незаконне проникнення до першої квартири, Європейський суд зазначив, що проникнення до першої квартири не мало правової підстави у національному законодавстві та не здійснювалось «згідно із законом» у розумінні статті 8 Конвенції. Він зауважив, що у національних судах посилаючись на статтю 30 Конституції України заявниця наводила аргумент щодо незаконності проникнення, але цей аргумент не був розглянутий. Європейський суд констатував порушення статті 8 Конвенції. З цих підстав ЄСПЛ визнав прийнятною скаргу за статтею 8 Конвенції у частині щодо проникнення 22 лютого 2007 року до першої квартири та неприйнятною у частині щодо виселення заявниці з першої квартири;

ЄСПЛ також постановив, що України повинна сплатити заявниці такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу: 4 500 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; 870 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявниці, в якості компенсації судових та інших витрат;

З огляду на це рішення Велика Палата Верховного Суду заяву про перегляд судових рішень у зв'язку з виключними обставинами задовольнила, всі постановлені у справі судові рішення скасувала і справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

В постанові ВП ВС міститься ряд важливих висновків, що заслуговують на увагу, зокрема:

• з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду не вбачається, що суд вважав обставини справи такими, що дозволяли б діяти без попереднього судового рішення, а касаційна скарга, в який заявники, крім того, просили розглянути питання законності проникнення в квартиру 22 лютого 2007 року, була залишена без задоволення;

• таким чиномвбачається, що національні суди взагалі не розглянули питання законності проникнення;

• проникнення 22 лютого 2007 року до квартири не мало правової підстави у національному законодавстві. Його здійснено не «згідно із законом» у розумінні статті 8 Конвенції, що достатньо для того, щоб зробити висновок про порушення цього положення.